Коли закінчиться війна, питання грошей, техніки й матеріалів для відновлення буде важливим — але не головним. Головним буде інше: хто і за якими правилами вирішуватиме, куди підуть ресурси, хто контролюватиме землю і майно, хто матиме голос у рішеннях про майбутнє громади. Відповідь на це питання має бути записана у Статуті громади ще до того, як відновлення почнеться.
На прикладі проєкту нового Статуту Білозерської громади пояснюємо, чому для прифронтових і деокупованих громад питання участі жителів, землі, комунального майна, КП, узуфрукту, старостинських округів і підзвітності є питанням не бюрократії, а майбутнього відновлення.
Цей текст — не лише про один документ однієї громади. Це спроба показати, на що варто звертати увагу жителям, громадським організаціям, старостам, місцевим ініціативам та всім, хто хоче, щоб громади залишалися суб’єктними в умовах війни, військових адміністрацій, реформи КП і майбутнього відновлення.
У матеріалі ми пояснюємо, що таке Статут громади простими словами, чому його оновлення зараз може стати тенденцією для багатьох громад, які ризики ми побачили в проєкті нового Статуту Білозерської громади, чому 6,5 сторінок загальних положень недостатньо для громади на лінії вогню, і які блоки мають бути обов’язково доопрацьовані.
Статут — це не папірець для юристів
Саме для цього громаді потрібен сильний Статут — документ, який визначає не лише формальні процедури, а й реальні правила участі, контролю, підзвітності та захисту ресурсів громади.
Статут громади — це не просто “папірець для юристів” і не формальний документ для реєстрації. Простими словами, це місцеві правила життя громади: як жителі можуть впливати на рішення, як проводяться громадські слухання, як подаються місцеві ініціативи, як влада має звітувати, як захищаються інтереси окремих сіл і старостинських округів, як громада контролює землю, комунальне майно, КП, природні ресурси й майбутні процеси відновлення.
Тому Статут — це документ про суб’єктність громади. А суб’єктність — це не красиве слово. Це конкретні механізми: право жителів знати, обговорювати, пропонувати, впливати, контролювати й вимагати відповідальності.
Сьогодні це питання важливе не лише для Білозерської громади. Воно може стати актуальним для багатьох громад України, бо держава входить у новий етап реформи комунальних підприємств і управління комунальним майном. У громадах можуть переглядатися статути, положення про майно, правила роботи КП, механізми передачі майна в користування, управління корпоративними правами та фінансування комунального сектору.
Але прифронтові та деокуповані громади перебувають у зоні особливого ризику. Зокрема громади Півдня, які пережили окупацію, руйнування, евакуацію, втрату людей і сьогодні часто живуть в умовах військових адміністрацій. У таких громадах значна частина рішень уже сконцентрована в одних руках, частина жителів вимушено виїхала, а попереду — складні процеси відновлення, залучення бюджетних коштів, субвенцій, грантів, міжнародної допомоги, техніки та матеріальних ресурсів.
Саме тому оновлення Статутів у таких громадах не можна сприймати як технічну формальність. Якщо правила участі, контролю, підзвітності, управління землею, майном і КП будуть слабкими, громада ризикує втратити реальний вплив на те небагато, що залишиться після бойових дій, і на ті нові можливості, які можуть з’явитися в процесі відновлення.
На прикладі проєкту нового Статуту Білозерської селищної територіальної громади ми бачимо ризики, які можуть постати перед багатьма прифронтовими та деокупованими громадами, зокрема громадами Півдня. І саме тому говоримо про цей документ не як про локальну історію, а як про важливе застереження для громад, які мають уже зараз захищати свої правила, ресурси і право голосу.
Що відбувається в Білозерській громаді?
У червні в Білозерській громаді було створено робочу групу з підготовки нової редакції Статуту громади. У межах її роботи було представлено проєкт нового Статуту Білозерської селищної територіальної громади — документ обсягом близько 6,5 сторінок.
Ми проаналізували запропоновану редакцію та порівняли її з чинним Статутом громади 2018 року, який має понад 40 сторінок і значно ширше регулює питання участі жителів, громадського контролю, внутрішніх громад населених пунктів, комунальної власності та відповідальності органів місцевого самоврядування.
Проблема не лише в обсязі документа. Короткий Статут сам по собі не є порушенням. Проблема в тому, що в запропонованій редакції ми бачимо фактичне звуження механізмів участі жителів у прийнятті рішень, послаблення громадського контролю та надто загальні норми щодо управління землею, комунальним майном і комунальними підприємствами.
Для звичайної громади це вже було б серйозним ризиком. Але для прифронтових і деокупованих громад, зокрема громад Півдня, які пережили окупацію, руйнування, евакуацію, втрати, масове переміщення жителів і сьогодні часто живуть в умовах військових адміністрацій, такі зміни можуть мати набагато глибші наслідки.
Адже саме в цих громадах після бойових дій залишиться найменше ресурсів, але водночас з’являться нові процеси відновлення, нові фінансові можливості, нові програми підтримки, нові рішення щодо землі, майна, КП, інфраструктури, природних ресурсів і пріоритетів розвитку. Якщо в цей момент громада не матиме реальних механізмів участі, доступу до інформації, контролю й відповідальності, вона ризикує бути усунутою від рішень, які визначатимуть її майбутнє на роки вперед.
Новий Статут громаді справді потрібен. Але він має бути сильнішим, а не слабшим
Ми не заперечуємо потреби оновлення Статуту Білозерської селищної територіальної громади. Навпаки, новий Статут справді потрібен. Але ця потреба стосується не лише Білозерської громади. Багато громад України, особливо прифронтові та деокуповані громади, сьогодні фактично входять у нову реальність, де старі місцеві правила вже не відповідають ані наслідкам війни, ані майбутнім процесам відновлення, ані новій реформі комунальних підприємств.
Чинні статути багатьох громад ухвалювалися ще в іншій реальності: до повномасштабної війни, до окупації частини територій, до масової евакуації жителів, до роботи військових адміністрацій, до майбутнього масштабного відновлення і до нових правил управління комунальним майном. Саме тому оновлення статутів може бути необхідним і логічним процесом.
Проте оновлення не має означати спрощення до кількох загальних сторінок. Для громад, які пережили війну, руйнування, втрати, переміщення людей, роботу військових адміністрацій і стоять перед складними процесами відновлення, новий Статут має не звужувати права жителів, а навпаки — посилювати їх.
У цьому контексті проєкт нового Статуту Білозерської громади є показовим прикладом. Він демонструє ризик, коли під виглядом “оновлення” громада може отримати документ, у якому менше реальних механізмів участі, менше запобіжників громадського контролю, менше гарантій для старостинських округів і надто загально прописані питання землі, комунального майна, КП та підзвітності.
Чинний Статут Білозерської громади 2018 року, попри потребу в оновленні, мав важливу логіку: він розглядав громаду не лише як адміністративну одиницю, а як спільноту жителів і населених пунктів. У ньому були ширше прописані форми участі людей у місцевому самоврядуванні, громадські слухання, загальні збори, місцеві ініціативи, громадський контроль, внутрішні громади населених пунктів, питання комунальної власності та відповідальності органів місцевого самоврядування.
Саме таку логіку мали б зберігати й посилювати нові статути прифронтових і деокупованих громад. Бо в умовах війни та відновлення громада не може бути лише територією, на якій хтось ухвалює рішення. Вона має залишатися суб’єктом: спільнотою людей, які мають право знати, обговорювати, пропонувати, контролювати і впливати на рішення щодо свого майбутнього.
Тому проблема не в тому, що Білозерська громада працює над новим Статутом. Проблема в тому, яким саме може стати цей документ і яку модель він закладає: модель участі жителів і підзвітності влади чи модель зручного адміністрування з мінімальним впливом громади.
Новий Статут будь-якої прифронтової чи деокупованої громади має бути не коротшим і слабшим за попередні місцеві правила, а сучаснішим, точнішим і сильнішим. Для Білозерської громади це означає не документ для зручності адміністрування, а документ для захисту жителів, населених пунктів, землі, комунального майна, природних ресурсів, пам’яті й майбутнього відновлення.
Менше механізмів участі — більше рішень без громади
Одна з ключових проблем запропонованої редакції Статуту Білозерської громади — різке скорочення реальних механізмів участі жителів у прийнятті рішень.
Чинний Статут 2018 року, попри потребу в оновленні, містив цілу систему участі громади. У ньому були передбачені:
- загальні збори жителів;
- громадські слухання;
- місцеві ініціативи;
- органи самоорганізації населення;
- індивідуальні та колективні звернення;
- консультативно-дорадчі органи;
- громадські ради;
- участь громадських організацій, а також поняття внутрішніх громад населених пунктів.
Тобто чинний Статут виходив із того, що громада — це не лише рада, виконком чи адміністративний центр, а жителі різних населених пунктів, які мають право брати участь у вирішенні питань, що стосуються їхнього життя.
У проєкті нової редакції ця логіка значно звужена. Механізми участі фактично зведені до кількох загальних пунктів: громадських слухань, місцевих ініціатив, електронних петицій, консультацій з громадськістю та громадського бюджету. На перший погляд, ці інструменти ніби залишаються. Але проблема в тому, що вони прописані надто стисло, без достатніх процедур, гарантій, строків, обов’язку влади мотивовано відповідати на пропозиції жителів і без реального механізму впливу громади на рішення.
Особливо показовим є те, що для участі жителів у місцевих процесах через окремі інструменти в проєкті пропонується поріг не менше 10% від кількості мешканців громади за даними останнього офіційного перепису населення України.
Останній всеукраїнський перепис населення проводився у 2001 році. Білозерська громада в нинішньому складі формувалася у 2020 році. Після цього громада пережила повномасштабну війну, окупацію, евакуацію, загибель людей, переміщення, службу багатьох жителів у Силах оборони, виїзд частини людей за кордон і фактичну зміну демографічної ситуації.
У таких умовах прив’язка реальних механізмів участі до даних перепису 2001 року виглядає не як демократія участі, а як майже непрохідний бар’єр.
Окремо треба звернути увагу на норму про дію Статуту в умовах воєнного стану. У проєкті передбачено, що в період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, у разі здійснення начальником військової адміністрації повноважень ради та виконкому, згадки про сесію ради, депутатів, рішення ради, рішення комісії та виконком прирівнюються до одноосібних рішень і розпоряджень начальника військової адміністрації.
Фактично це означає, що там, де в мирний час мали б діяти колегіальні органи, обговорення, депутатські комісії, рішення ради та виконкому, в умовах воєнного стану значна частина рішень ухвалюється одноосібно начальником військової адміністрації. Сам по собі особливий режим управління під час війни може бути зрозумілим. Але саме тому Статут мав би містити не менше, а більше запобіжників:
- публічність проєктів рішень;
- консультації з жителями;
- обов’язкове залучення старостинських округів;
- мотивовані відповіді на пропозиції;
- доступ до інформації;
- звітування та механізми громадського контролю.
Натомість у запропонованій редакції ми бачимо протилежну логіку: там, де влада і так концентрується в одних руках, участь громади додатково звужується до кількох формальних інструментів.
Для Білозерської громади це особливо небезпечно, бо йдеться не про абстрактну громаду в мирному тилу. Це громада на лінії вогню і поруч із нею, громада з населеними пунктами, які пережили окупацію, обстріли, евакуацію, втрати, руйнування, переміщення людей і постійну небезпеку. Саме тут рішення про землю, майно, КП, відновлення, заклади, послуги, природні ресурси, перейменування, меморіалізацію та майбутню інфраструктуру не можуть ухвалюватися без реального голосу жителів.
І саме цей приклад має бути важливим для інших прифронтових та деокупованих громад. Якщо під час оновлення Статуту з документа прибираються або послаблюються механізми участі, громада ризикує втратити вплив саме тоді, коли цей вплив найбільше потрібен — у період війни, відновлення та нових рішень щодо майна, землі й ресурсів.
Земля, комунальне майно і ресурси відновлення: кількох загальних пунктів недостатньо
Окремий і дуже важливий блок проєкту нового Статуту стосується землі, комунального майна та ресурсів громади. Саме ці питання в найближчі роки будуть одними з найчутливіших для всіх прифронтових і деокупованих громад, які після бойових дій мають зберегти те, що залишилося, і водночас навчитися прозоро управляти новими можливостями відновлення.
Для Білозерської громади це особливо актуально. Після обстрілів, руйнувань, евакуації, втрати частини ресурсів і життя в умовах військової адміністрації громада має максимально уважно ставитися до всього, що є або буде у її власності: землі, будівель, техніки, мереж, об’єктів інфраструктури, природних ресурсів, майбутньої допомоги, обладнання, матеріалів і коштів відновлення.
У проєкті нового Статуту розділ про землю фактично зведений до кількох загальних положень. Надання земельних ділянок у користування або власність пропонується здійснювати на підставі підготовленої містобудівної та землевпорядної документації, а проєкти рішень щодо зміни цільового призначення земель або відчуження великих масивів мають публікуватися на вебпорталі ради для ознайомлення жителів. Тобто йдеться переважно про підготовлені документи та ознайомлення з ними, а не про реальний механізм участі громади в обговоренні земельних рішень.
Така логіка є недостатньою для громади на лінії вогню і поруч із нею. У проєкті не видно чітких процедур громадського контролю за земельними рішеннями, не визначено, що саме вважатиметься “великим земельним масивом”, не прописано обов’язкових консультацій із жителями відповідних населених пунктів, не передбачено механізму подання пропозицій, їх розгляду та мотивованої відповіді.
Інакше кажучи, жителям пропонують переважно ознайомлення з окремими проєктами рішень, але не реальний вплив на ці рішення.
Для громади, де земля є не лише ресурсом, а й основою життя населених пунктів, такої невизначеності бути не повинно. Питання землі мають проходити не просто через оприлюднення “для ознайомлення”, а через реальні консультації з жителями відповідних сіл і старостинських округів, можливість подати пропозиції, отримати відповідь і побачити, як саме ці пропозиції були враховані або чому відхилені.
Те саме стосується комунального майна. У проєкті Статуту воно згадується, але цього недостатньо для громади, яка входить у період відновлення. Статут має передбачати не лише загальну норму про те, що майно належить громаді, а й чіткі запобіжники:
- що не може бути відчужене без публічного обговорення;
- як передається майно в користування;
- хто контролює його стан;
- як ведеться публічний перелік майна;
- як громада дізнається про передачу, оренду, списання, реконструкцію або зміну призначення об’єктів.
Окремо в новому Статуті мають бути пов’язані між собою питання землі, комунального майна, природних ресурсів, майна комунальних підприємств і майбутніх ресурсів відновлення. Бо саме через ці рішення визначатиметься, що залишиться у власності громади, що буде передане в користування, що стане основою для відновлення, а що може бути втрачено через непрозорі або недостатньо контрольовані процедури.
Для Білозерської громади це не абстрактне питання. У прифронтових громадах після бойових дій майна може залишитися значно менше, ніж було до війни. Саме тому кожен об’єкт, кожна будівля, кожна земельна ділянка, кожна одиниця техніки і кожен ресурс відновлення мають бути під особливою увагою громади.
Реформа КП, узуфрукт і комунальні товариства: одного речення в Статуті недостатньо
Окремої уваги потребує блок про комунальні підприємства та майно, яке за ними закріплене. Це питання важливе не лише для Білозерської громади, а для всіх громад України, бо держава вже запустила реформу комунальних і державних підприємств.
У 2025 році набрав чинності Закон України №4196-IX, який запустив реформу державних і комунальних підприємств та змінив правила управління їхнім майном. Із 28 серпня 2025 року почався перехідний період, протягом якого громади мають привести свої комунальні підприємства, статути, майнові рішення та інші місцеві документи у відповідність до нових правил. Фактично ці зміни мають бути проведені до 2028 року. Саме тому питання КП, комунального майна, узуфрукту, комунальних товариств і корпоративних прав громади вже зараз мають бути чітко відображені в місцевих документах, зокрема у Статуті громади.
Для громад, які перебувають на лінії вогню або поруч із нею, це особливо чутливо. Вони одночасно мають пережити війну, зберегти те, що залишилося у власності громади, і не втратити контроль над майбутніми ресурсами відновлення.
Однією з важливих змін є поява нового механізму користування комунальним майном — узуфрукту. Простими словами, узуфрукт — це право користуватися комунальним майном, яке залишається у власності громади. Тобто саме по собі слово “узуфрукт” не означає автоматичної приватизації або втрати майна. Але воно означає, що громаді потрібно дуже чітко визначити правила: хто, на яких умовах, з якою метою і під яким контролем користуватиметься її майном.
Саме тому зрозуміло, чому в проєкті нового Статуту Білозерської громади з’явилося формулювання про узуфрукт. Адміністрація фактично реагує на нову законодавчу реальність. Але проблема в тому, що в проєкті цьому присвячено лише загальне положення: майно комунальних підприємств є комунальною власністю громади і закріплюється за ними на праві узуфрукту.
Для громади цього недостатньо.
Статут — це не місце, де просто переписують нові слова із закону. Статут має пояснювати, як загальнодержавна реформа працюватиме саме в конкретній громаді, які правила діятимуть для місцевих КП, як громада контролюватиме своє майно і які запобіжники не дозволять використовувати його всупереч інтересам жителів.
У новому Статуті або в окремих положеннях, на які він прямо посилається, має бути визначено:
- яке комунальне майно може передаватися в узуфрукт;
- кому саме воно може передаватися, на який строк;
- з якою метою;
- хто ухвалює рішення про передачу майна;
- чи проводиться публічне обговорення перед передачею важливих об’єктів;
- як ведеться публічний облік такого майна;
- хто контролює його стан і використання;
- чи може це майно передаватися іншим особам;
- як припиняється право користування і яка відповідальність настає за пошкодження, нецільове використання або приховування інформації про майно громади.
Окремо потрібно говорити про можливе перетворення комунальних підприємств на комунальні товариства, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю. Саме слово “ТОВ” не означає, що майно автоматично стає приватним. Якщо 100% частки в такому товаристві належить громаді, воно може залишатися комунальним інструментом для надання послуг або управління майном.
Але ТОВ працює за іншою логікою, ніж звичне комунальне підприємство. У нього є статутний капітал, директор, органи управління, корпоративні права, значні правочини, фінансова звітність, можливість отримувати майно, укладати договори, брати участь у господарській діяльності. Саме тому без чітких правил громада може формально залишатися власником, але фактично втратити реальний вплив на те, як працює таке товариство.
У Статуті громади мають бути передбачені запобіжники щодо комунальних товариств. Корпоративні права громади мають прямо визнаватися об’єктом комунальної власності. Має бути визначено, хто і як управляє цими корпоративними правами. Призначення керівника товариства має відбуватися за зрозумілою процедурою. Статут товариства, зміни до нього і значні правочини мають бути публічними. Передача майна до статутного капіталу товариства має проходити через окреме обґрунтування і публічне обговорення. Має бути заборонено відчуження або обтяження ключового майна громади без відкритої процедури та рішення уповноваженого органу. Фінансова підтримка з бюджету має надаватися лише на підставі програми, договору, чіткої мети, показників результату і звіту про використання коштів. Керівники КП і комунальних товариств мають регулярно публічно звітувати перед громадою.
Для прифронтових і деокупованих громад це особливо важливо, бо після бойових дій комунального майна може залишитися значно менше, а його значення для відновлення буде значно більшим. Будівлі, техніка, мережі, обладнання, майбутня допомога, ресурси для відновлення і комунальні послуги не можуть опинитися в “сірій зоні” управління, де громада бачить лише загальні звіти постфактум, але не має впливу на ключові рішення.
Білозерська громада в цьому випадку є конкретним прикладом такого ризику. Саме тому в її Статуті питання КП, комунального майна, узуфрукту, комунальних товариств, фінансової підтримки, звітності й контролю мають бути прописані не загальними словами, а як реальні механізми захисту інтересів жителів. Новий Статут має не просто згадувати КП, узуфрукт і майно, а закладати правила, які захищають громаду як власника.
Комунальне підприємство або комунальне товариство не повинні перетворитися на закриту структуру, яка користується майном громади, отримує підтримку з бюджету, але фактично не є підконтрольною жителям.
У проєкті нового Статуту ми бачимо лише згадку про нову законодавчу норму. Але майже не бачимо правил, які захищали б інтереси громади в процесі її практичного застосування.
Підзвітність і відповідальність: оприлюднення звітів — це ще не контроль
Окремою проблемою проєкту нового Статуту є слабке розкриття питань підзвітності, відповідальності та доступу громади до інформації.
У чинному Статуті 2018 року був окремий розділ про відповідальність органів місцевого самоврядування та контроль територіальної громади за їхньою діяльністю. Це важлива логіка: громада не лише делегує владі повноваження, а й має право контролювати, як ці повноваження здійснюються.
У проєкті нової редакції ця логіка помітно послаблена. Щодо комунальних підприємств контроль фактично зводиться до профільних постійних комісій ради, а також до щорічного оприлюднення фінансових звітів і аудитів. Але для громади цього недостатньо.
Оприлюднення звіту раз на рік — це ще не підзвітність. Підзвітність — це коли жителі мають доступ до інформації не лише постфактум, а до ухвалення важливих рішень; коли вони можуть ставити питання, подавати пропозиції, отримувати відповіді, бачити обґрунтування витрат, контролювати виконання рішень і розуміти, хто несе відповідальність за закритість, бездіяльність або неефективне управління.
Для Білозерської громади це не теоретичне питання. Досвід уже показує, що коли правила доступу до інформації та звітності не прописані чітко, жителям і громадським організаціям доводиться роками через суд домагатися базової інформації від комунальних підприємств. Новий Статут мав би запобігати таким ситуаціям, а не залишати їх поза увагою.
Окремо показовою є проблема доступу до чинних документів громади та історії ухвалених рішень. Після оновлення офіційного сайту значна частина попереднього масиву документів Білозерської селищної ради фактично зникла з видимого публічного доступу або перестала нормально відображатися в структурі сайту. Складається враження, ніби публічна управлінська історія громади починається лише з періоду оприлюднення розпоряджень начальника Білозерської селищної військової адміністрації.
Це створює серйозну проблему для жителів, дослідників, громадських організацій і всіх, хто хоче порівняти попередні рішення з новими, перевірити чинні документи або зрозуміти, як змінювалися місцеві правила. Навіть чинний Статут Білозерської селищної територіальної громади 2018 року сьогодні не виглядає як повноцінно представлений базовий документ громади в зручній структурі сайту, а радше як окремий файл для завантаження.
Для громади це не дрібниця. Доступ до архіву рішень, чинних статутних документів, попередніх редакцій і нормативної історії — це частина підзвітності. Якщо документи минулих років важко знайти, порівняти або перевірити, жителі фактично втрачають можливість контролювати спадкоємність рішень і бачити, що саме змінюється під виглядом “оновлення”.
У Статуті громади мають бути передбачені реальні механізми підзвітності:
- регулярні публічні звіти керівників КП і комунальних товариств;
- відкритий перелік комунального майна;
- оприлюднення інформації про фінансову підтримку з бюджету;
- договори;
- значні правочини;
- передачу майна в користування, списання, оренду;
- зміну призначення об’єктів;
- результати аудитів і виконання програм.
Також важливо, щоб Статут передбачав не лише право громади отримувати інформацію, а й відповідальність посадових осіб за її ненадання, приховування, затягування відповідей або формальне відписування замість змістовної відповіді.
Для прифронтових і деокупованих громад це має особливе значення. У період війни та відновлення рішення часто ухвалюються швидко, ресурси обмежені, потреб багато, а ризики непрозорості зростають. Саме тому підзвітність має бути не декоративною, а щоденною практикою управління громадою.
Громада не повинна дізнаватися про використання свого майна, коштів і ресурсів лише після того, як рішення вже ухвалені, договори підписані, майно передане, а гроші витрачені. Вона має мати можливість бачити ці процеси, впливати на них і вимагати пояснень до того, як наслідки стануть незворотними.
Новий Статут має закріпити не лише обов’язок влади щось оприлюднювати, а право громади реально контролювати, питати, отримувати відповіді й вимагати відповідальності.
Старостинські округи і населені пункти: децентралізація не має зводитися до управління з центру
Окремої уваги в новому Статуті потребує питання прав старостинських округів і населених пунктів. Це важливо не лише для Білозерської громади, а для багатьох укрупнених громад України, де після реформи децентралізації окремі села й селища стали частиною більших адміністративних утворень.
Ідея децентралізації полягала не в тому, щоб просто укрупнити громади й перенести ухвалення рішень із району до нового адміністративного центру. Її сенс мав бути в наближенні влади до людей, посиленні спроможності громад і збереженні впливу жителів на рішення, які стосуються їхнього життя.
Але сьогодні в багатьох громадах ми бачимо протилежний ризик: рішення концентруються в адміністративному центрі, старостинські округи часто залишаються без реального впливу, а жителі сіл дізнаються про важливі рішення вже після того, як вони підготовлені або ухвалені. В умовах військових адміністрацій цей ризик стає ще більшим, бо частина колегіальних механізмів місцевого самоврядування фактично замінена одноосібним ухваленням рішень.
Саме тому нові статути громад мають не просто перелічувати старостинські округи, а закріплювати їхні реальні права на участь у підготовці й обговоренні рішень. Інакше децентралізація перетворюється на нову централізацію, тільки вже всередині самої громади.
Для Білозерської громади це питання особливо відчутне. Білозерська громада — це не лише адміністративний центр. Це села і селища зі своєю історією, пам’яттю, землею, природними ресурсами, об’єктами інфраструктури, закладами, втратами, руйнуваннями, потребами і баченням майбутнього.
Чинний Статут 2018 року містив важливе поняття внутрішніх громад населених пунктів. Це означало, що жителі окремих сіл і селищ визнавалися не просто частиною великої адміністративної одиниці, а спільнотами, які мають власні інтереси і можуть брати участь у вирішенні питань, що безпосередньо стосуються їхнього життя.
У новій редакції ця логіка значною мірою послаблена. Старостинські округи згадуються, але не отримують достатніх гарантій реального впливу на рішення, які стосуються відповідних населених пунктів.
Рішення про землю, комунальне майно, перейменування, меморіалізацію, ліквідацію або реорганізацію закладів, зміну мережі послуг, планування відновлення, використання природних ресурсів, прибережних зон, доріг, кладовищ, об’єктів культури чи соціальної інфраструктури не можуть ухвалюватися без консультацій із жителями тих сіл, яких ці рішення безпосередньо стосуються.
Окремої уваги потребують населені пункти, розташовані вздовж Дніпра, прибережних територій, плавнів і природоохоронних зон. Це не просто “ресурси громади” на карті. Це середовище життя конкретних сіл, їхня історія, економічний потенціал, екологічна відповідальність і майбутнє. Жителі цих територій мають бути залучені до рішень про використання, охорону, відновлення та розподіл вигод від таких ресурсів.
Новий Статут має передбачати обов’язкові консультації зі старостами, громадські обговорення в селах або онлайн, письмовий збір пропозицій, окреме оприлюднення проєктів рішень, таблицю врахованих і неврахованих пропозицій та мотивовані відповіді жителям.
Особливо важливо закріпити, що рішення, які мають істотний вплив на конкретний населений пункт, не можуть ухвалюватися лише з позиції адміністративного центру. Бо громада — це не вертикаль, у якій центр вирішує за всіх. Громада — це спільнота рівноправних населених пунктів, кожен із яких має право бути почутим.
Для прифронтових і деокупованих громад ця тема має ще більшу вагу. Війна по-різному вплинула на різні населені пункти: одні пережили окупацію, інші — інтенсивні обстріли, частина втратила інфраструктуру, частина людей виїхала, частина залишилася, частина служить, частина не має куди повертатися. Саме тому відновлення не може плануватися однаково “згори” для всіх. Воно має враховувати реальний стан, потреби і голос кожного населеного пункту.
Локальна ідентичність, історія і пам’ять: громада не має втратити власний голос
Статут громади має захищати не лише адміністративні процедури, майно чи землю. Він також має фіксувати повагу до локальної ідентичності, історичного контексту, культурної спадщини, пам’яті та права жителів населених пунктів впливати на рішення, які стосуються їхнього символічного і життєвого простору.
Для громад Півдня це особливо важливо. Ідентичність південних громад формувалася не лише через адміністративні рішення, а через історію поселень, річки, лимани, плавні, степ, рибальство, землеробство, переселення, локальні промисли, назви місцевостей, родинні історії, пам’ять про різні періоди життя громади, досвід самоорганізації, спротиву, окупації, евакуації та повернення.
Тому відновлення не може зводитися лише до будівель, доріг, водогонів чи комунальних послуг. Воно також має відповідати на питання: що саме ми відновлюємо, яку історію зберігаємо, які назви залишаємо або змінюємо, які місця вшановуємо, як говоримо про минуле, як не стираємо локальну пам’ять конкретних сіл і як не перетворюємо громаду на безлику адміністративну одиницю.
Чинний Статут Білозерської громади містив важливі положення щодо врахування думки жителів у питаннях найменування та перейменування територіальних об’єктів. Також у ньому була логіка, що при увічненні пам’яті перевага має надаватися особам і подіям, пов’язаним із населеними пунктами громади.
Це важливий підхід, який у новому Статуті мав би бути не втрачений, а посилений. Бо назви вулиць, історичні топоніми, меморіальні знаки, пам’ятні місця, простори вшанування, локальні символи, рішення про перейменування чи меморіалізацію не можуть бути лише технічними рішеннями адміністрації. Вони стосуються історії конкретних сіл, родинних історій, пам’яті загиблих, місцевої спільноти і права населеного пункту брати участь у формуванні власного образу.
Після 2022 року багато громад отримали новий травматичний і водночас важливий досвід: спротив, окупація, евакуація, загиблі захисники й захисниці, волонтерські ініціативи, зруйновані будівлі, втрачені домівки, місця пам’яті, історії людей, які стали частиною нової локальної ідентичності. Але цей новий досвід не має стирати попередню історію населених пунктів. Він має доповнювати її, показуючи безперервність життя громади.
Саме тому рішення про перейменування, меморіалізацію, встановлення пам’ятних знаків, зміну назв об’єктів, формування місць пам’яті, збереження історичних топонімів або представлення локальної спадщини мають ухвалюватися з обов’язковим залученням жителів відповідного населеного пункту, родин загиблих, місцевих ініціатив, старостинських округів, краєзнавців і громадськості.
Для Білозерської громади це питання також вже не є абстрактним. Досвід перейменувань показав, наскільки важливо, щоб думка жителів конкретних населених пунктів була не формально зібрана, а реально врахована. Якщо громада говорить про відновлення, гідність і майбутнє, вона має починати з поваги до історії, голосу і пам’яті тих людей, чиїх вулиць, сіл, назв, місць і загиблих ці рішення стосуються.
Новий Статут має закріпити чітке правило: питання локальної ідентичності, історичної спадщини, назв, меморіалізації та символічного простору не можуть вирішуватися без жителів відповідного населеного пункту. Бо громада не може бути сильною, якщо її села втрачають право говорити про себе власним голосом.
Що має містити якісний новий Статут громади
Критика проєкту нового Статуту не означає, що громаді не потрібен новий документ. Навпаки, саме тепер він потрібен особливо. Але це має бути не скорочена редакція з кількома загальними положеннями, а сучасний документ, який відповідає умовам війни, військової адміністрації, відновлення, реформи КП і потребі зберегти суб’єктність громади.
На нашу думку, новий Статут Білозерської громади, як і статути інших прифронтових та деокупованих громад, має містити щонайменше такі змістовні блоки.
По-перше, повноцінний розділ про участь жителів у прийнятті рішень. У ньому мають бути не лише назви інструментів, а й зрозумілі процедури: як проводяться громадські слухання, як подаються місцеві ініціативи, які пороги є реалістичними, як подаються пропозиції, у які строки вони розглядаються, як влада надає мотивовані відповіді і як жителі можуть бачити, що саме було враховано.
По-друге, окремі гарантії участі та публічності в умовах військової адміністрації. Якщо частина повноважень ради й виконкому фактично здійснюється одноосібно начальником військової адміністрації, це не має означати усунення громади від процесу. Навпаки, саме в таких умовах мають бути посилені консультації, оприлюднення проєктів рішень, звітність, доступ до інформації та громадський контроль.
По-третє, реальні права старостинських округів і населених пунктів. Статут має закріпити, що рішення, які стосуються конкретного села або селища, не можуть ухвалюватися без залучення жителів цього населеного пункту. Особливо це стосується землі, майна, закладів, доріг, кладовищ, перейменувань, меморіалізації, природних ресурсів, планування відновлення і зміни мережі послуг.
По-четверте, сильний розділ про землю, комунальне майно і природні ресурси. У ньому мають бути не лише загальні принципи, а й конкретні запобіжники: публічний перелік майна, порядок передачі в користування, правила обговорення земельних рішень, обмеження щодо відчуження важливих об’єктів, контроль за зміною призначення майна і механізми інформування жителів до ухвалення рішень, а не лише після них.
По-п’яте, окремі правила щодо КП, узуфрукту, комунальних товариств і корпоративних прав громади. Якщо держава змінює правила роботи комунальних підприємств, громада має розуміти, як ці правила працюватимуть саме на її території. Статут має визначити, як майно передається в узуфрукт, хто ухвалює такі рішення, як вони обговорюються, як контролюється використання майна, хто управляє корпоративними правами громади і як запобігти втраті реального впливу жителів на комунальні структури.
По-шосте, підзвітність і відповідальність. Статут має передбачати не лише оприлюднення звітів, а реальні механізми контролю: регулярні публічні звіти керівників КП і комунальних товариств, доступ до інформації про договори, фінансову підтримку, майно, значні правочини, передачу об’єктів, результати аудитів і виконання програм. Також мають бути передбачені наслідки за ненадання інформації, затягування відповідей або приховування суспільно важливих даних.
По-сьоме, захист локальної ідентичності, історичної спадщини, пам’яті та символічного простору населених пунктів. Статут має гарантувати, що рішення про назви, перейменування, меморіалізацію, збереження історичних топонімів, представлення локальної спадщини і формування місць пам’яті ухвалюються з реальним залученням жителів відповідних сіл і селищ.
Усі ці питання не є другорядними або “додатковими”. Саме вони визначають, чи буде громада суб’єктом свого відновлення, чи лише територією, на якій хтось розпоряджатиметься ресурсами, майном, землею і пам’яттю від її імені.
Що потрібно зробити зараз
ГО “Трансформація” вважає, що проєкт нового Статуту Білозерської селищної територіальної громади потребує суттєвого доопрацювання.
Ми не заперечуємо потреби нового Статуту. Навпаки, Білозерській громаді, як і багатьом іншим прифронтовим та деокупованим громадам, потрібен сучасний, сильний і змістовний документ, який відповідатиме умовам війни, військової адміністрації, майбутнього відновлення, реформи КП, нових правил управління комунальним майном і потреби зберегти суб’єктність жителів.
Але запропонована редакція не має ухвалюватися в нинішньому вигляді. Вона потребує доопрацювання із залученням жителів, старостинських округів, громадських організацій, місцевих ініціатив, експертів і всіх, кому небайдуже майбутнє громади.
На нашу думку, необхідно:
- офіційно оприлюднити проєкт нового Статуту для всіх жителів громади;
- надати достатній строк для ознайомлення, аналізу і подання пропозицій;
- провести повноцінне громадське обговорення, а не формальне інформування;
- забезпечити окреме обговорення положень Статуту зі старостинськими округами;
- передбачити можливість подання письмових пропозицій від жителів, громадських організацій, старост, волонтерських ініціатив та експертів;
- оприлюднити таблицю врахованих і неврахованих пропозицій із мотивованими поясненнями;
- не ухвалювати нову редакцію Статуту без суттєвого доопрацювання розділів про участь жителів, військову адміністрацію, старостинські округи, землю, комунальне майно, КП, узуфрукт, комунальні товариства, корпоративні права громади, фінансову підтримку, підзвітність, відповідальність, доступ до інформації, локальну ідентичність, історичну спадщину і пам’ять.
Статут громади — це не документ для зручності управління. Це правила, за якими громада житиме, відновлюватиметься, розпоряджатиметься землею, майном, природними ресурсами, комунальними підприємствами, коштами відновлення, пам’яттю і майбутніми можливостями.
Ми звертаємося до жителів Білозерської громади, старостинських округів, місцевих активістів, волонтерських ініціатив, експертів та громадських організацій: не залишайте процес оновлення Статуту поза увагою.
Це не формальність і не справа лише для юристів. Від того, яким буде Статут, залежить, чи матимуть жителі реальний вплив на рішення, чи зможуть контролювати землю, комунальне майно, КП, природні ресурси, кошти відновлення і майбутні програми розвитку.
Окремо звертаємося до ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” та інших місцевих організацій, які працюють у темі розвитку, відновлення, участі жителів і підтримки громади. Сьогодні важливо не залишатися осторонь. Статут громади — це питання не однієї організації, а спільної відповідальності за майбутнє Білозерської громади.
Якщо ми хочемо, щоб відновлення було справедливим, прозорим і людяним, громади мають уже зараз захищати свої правила, свої ресурси і своє право голосу.
Документи для порівняння
Щоб жителі громади могли самостійно порівняти чинну редакцію Статуту з проєктом нового документа, додаємо обидва тексти для ознайомлення.
З чинною редакцією Статуту Білозерської селищної територіальної громади 2018 року можна ознайомитися за тут.
З проєктом нової редакції Статуту Білозерської селищної територіальної громади можна ознайомитися за тут.
