Як спілкуватися з людиною, яка переживає втрату близьких…

 

Як спілкуватися з людиною, яка переживає втрату близьких…

 

Спілкування про втрату не просте, але його можна спростити і запобігти шкоді, яку може завдати небезпечна розмова.

Нам, друзям, близьким і рідним, колегам і знайомим потрібно навчитися надавати тим, хто поруч з нами, більше підтримки. Для цього необхідні знання, досвід їхнього використовування і готовність діяти попри страх, скутість і дискомфорт.

 

Як ти…

 

Втрата близької людини – як вибух, як контузія. Це настільки сильне втручання в психіку, що в людини обривається не тільки зв’язок з людиною, яку вона втратила, у ній суб’єктивно обриваються також і всі інші зв’язки.

Людина відчуває, що втрачає зв’язки з іншими людьми, а з ними – і сенс життя.

Після втрати люди завжди відчувають самотність. Сильні емоції чи апатія також можливі, але основне відчуття – це відчуття самотності.

Люди навколо часто не розуміють, що відбувається з цією людиною, або неусвідомлено лякаються тієї напруги, яку в ній відчувають. Через це вони схильні радити, що потрібно рухатися далі, залишити минуле в минулому, припинити згадувати про травматичні події. Або ж починають уникати контакту та віддалятися.

Від таких порад самотність людини, яка зазнала втрати, тільки збільшується.

Через повномасштабну війну багато українців відчувають самотність і біль, тож нам важливо знати психологічні закономірності «роботи горя» і володіти алгоритмом того, як у цій роботі можливо підтримувати.

 

Ми поетапно будемо розповідати особливості спілкування з людиною, яка переживає втрату близьких, а також про такі важливі взаємодії під час проживання втрати як:

•        самодопомога

•        телефонна розмова

•        візит до дому

•        давня втрата

•        діти

 

Але з ким би не була наша взаємодія, у якому форматі, під час спілкування важливо не боятися і бути поруч (і якщо ви близько, і якщо ви далеко, бути разом (і якщо ваші співрозмовники активні, і якщо пасивні, бути відвертим (і якщо вам страшно, і якщо вам сумно).

 

Отже під час спілкування із тим, хто втратив близьку людину можна виділити три кроки:

1. Висловити слова співчуття і готовності допомогти в будь - який момент.

2. Залучити до справ.

3. Розповідати добрі історії про людину, яка пішла. 

 

1-Висловити (висловити слова співчуття і готовності допомогти в будь -який момент). 

Перший момент – найважчий. Люди не знають, чого очікувати одне від одного, вони напружені й скуті.Чим простішими та очікуванішими будуть ваші слова, тим краще.

Ваше завдання в цей момент – відновити зв’язок і показати, що ви не уникаєте контакту і готові допомагати. Варто так і сказати:

- Співчуваю. Я тут, поруч, з тобою. Можеш до мене звертатися в будь-який момент. 

2- Залучити (залучити до справ). 

Спільна робота дає нам відчуття єдності і право більше знати одне про одного, тому етап залучення необхідний. З нашого досвіду саме через брак цього етапу в таких розмовах виникають складності.

Щоб здійснити залучення, вам потрібна справа. Іноді це справа, яка привела вас до контакту, наприклад, ви волонтер, який приїхав до військових, і вам потрібно передати речі, отримати свідоцтво передачі і зворотний зв’язок.

Іноді справою може бути ваша допомога, коли ви берете на себе відповідальність за те, що потрібно людині, з якою ви розмовляєте. Наприклад, ви можете відповідати за щось, пов’язане з похоронними заходами, або відновити паркан для родини загиблого побратима.

Принциповий момент у тому, що ви берете на себе відповідальність за цю справу, а людину залучаєте як помічника, щоб це було для неї нескладно, але давало вам можливість бути разом. Стандартна фраза цього етапу: 

- Я розумію, що тобі зараз складно, але мені потрібна твоя допомога. 

Про те, яка допомога вам потрібна, також говоріть спокійно, без емоцій, зайвих слів та незручності. Ви робите свою важливу справу і не тільки маєте право на це залучення, але це залучення – саме те, що зараз потрібно цій людині. 

3-Розповідати ( Розповідати добрі історії про людину, яка пішла). 

Коли ви щось робите разом, у вас є час і право поговорити.

Людині важко розмовляти. Зазвичай, її розмови будуть призводити до збудження і сильних емоцій. Якщо таке відбувається, варто обійняти і дати їй заспокоїтись.

Усім буде легше і корисніше, якщо розмовляти будете ви. А єдина доречна тема – це людина, яку ви всі втратили.

Ваше завдання і для себе, і для людини, якій ви співчуваєте – перетворювати горе на світлу пам’ять.

Для цього потрібно згадувати випадки і історії, які можуть викликати приємні спогади і теплі відчуття. Це може бути те, що сталося з вами; те, про що ви тільки чули від інших або від самої людини.

Ви можете починати ці розмови зі слів: 

- Я пам’ятаю, як було добре, коли…

- Мені розповідали, що коли…, то він/вона…

- Кілька років тому був такий випадок… 

Головне, що ваші розмови мають бути про втрачену людину і про минуле. Те, що сталося недавно, не тема для таких розмов, бо викликає багато болю і емоцій.

Для того, щоб більш-менш спокійно говорити про сам факт втрати і події, з цим пов’язані, людині потрібен час і багато внутрішньої роботи.

Буває, що людина сама хоче розповідати. Тоді потрібно допомагати її говорити про минуле та не наближатися до самих травматичних події. Для цього потрібно регулярно питати: «А що було до цього?». 

4- Коли стає незручно, варто зробити крок назад 

І ви, і ваш співрозмовник будете дуже чутливі і вразливі для різних негаразд. Нормально, якщо під час взаємодії вам стає незручно, і це може відбуватися неодноразово. Це не ваша провина, а наслідок складної ситуації.

Як тільки ви почуваєтеся незручно, важливо зробити крок «назад» по алгоритму:

·   Якщо ви розповідали про щось, варто звернути увагу на вашу справу і на залучення людини.

·        Якщо вам незручно співпрацювати, варто ще раз проговорити слова співчуття і про свою готовність допомагати. 

Типові фрази для розмови 

1. Співчуваю. Мені дуже шкода. Я з тобою. Я завжди поруч. Якщо щось потрібно, можеш звертатися до мене з будь-чим і в будь-який момент. 

2. Я розумію, що тобі зараз складно, але мені потрібна твоя допомога. 

3. Я пам’ятаю, як було добре, коли… / Мені розповідали, що коли…, то він/вона… / Кілька років тому був такий випадок… 

Памам’тайте: 

1)    Завдання – встановити зв’язок

        Ми втрачаємо людей, проте насправді не втрачаємо зв’язок із ними. Але в тому, що цей зв’язок існує, і в тому, що ми маємо на нього право, – потрібно переконатися.

  Є правило говорити про мертвих або правду, або добре.

 Говорити правду – значить рефлексувати, раціонально осмислювати досвід, навчатися на тому, що сталося. Час правди приходить, коли зв’язок встановлено і емоції заспокоїлися.

 Однак, щоб перейти до висновків, потрібно переконатися в тому, що зв’язок з втраченою людиною існує. Це зв’язок через спогади.

  Емоційно більшість людей сприймає втрату як покарання. Вони ніби думають: «Якщо Всесвіт так погано зробив зі мною, значить, я погана людина. Значить, бути зі мною у зв’язку небезпечно. Значить, люди можуть визнати, що я погана людина, і будуть погано до мене ставитися. Значить, я винний у тому, що сталося з близькою людиною».

  Через ці думки люди уникають і контактів з іншими, і контактів зі своїми спогадами. Емоції залишаються всередині, і люди їх носять як важкий вантаж.

  Розмовляючи так, як описано в цьому посібнику, ми зможете допомогти людині переконатися в тому, що насправді все не так. Що вона не винна, що люди добре до неї ставляться, що бути у зв’язку – нормально і безпечно.

 

2)    Ви вже вмієте підтримувати 

  Більшість людей думають, що факт втрати, як дуже незвичайне явище в нашому житті, вимагає від нас певної особливої поведінки.

  У ситуації втрати ми й так відчуваємо стрес, тому нова «особлива поведінка» – це настільки складно, що для багатьох стає непереборною перешкодою та трагедією всього життя.

 

3)    Вам не потрібна ніяка «особлива поведінка» 

Насправді, ви вже можете і вмієте підтримувати. Як ви поводитесь, коли людині сумно? Співчуваєте? Стаєте серйозними та надійними? Стаєте дбайливими та ласкавими?

Усі ці та інші варіанти використовують досвідчені бійці і волонтери, яким доводиться підтримувати одне одного в такі складні моменти.

Робіть те саме, що ви робите в менш напружених ситуаціях. Це нормально, це вже вам підходить і буде для вас природно.

Чого ніколи не слід робити…

 1)    Не слід питати людину про те, що вона відчуває 

Вона цього сама не розуміє. І ще важливіше, вона не розуміє, правильно вона відчуває чи ні.

Якщо звертати увагу на відчуття, наслідком можуть бути почуття провини, сором, розгубленість, відчай.

Увага на відчутті також посилює контакт із фактом втрати, що збільшує і так занадто великий стрес. 

2)  Не слід питати людину про обставини втрати 

Якщо ви тільки-но дізналися про факт втрати від самої людини, ви можете спитати «Як це сталося?», але, що важливо, без додаткових питань. Про це краще спитати у інших людей.

Усі ваші питання в цей момент додають зайвого стресу і створюють для людини відчуття небезпеки. Людина відчуває себе ніби на допиті і, зазвичай, через це можуть посилюватися відчуття провини, сорому тощо. 

3)   Не слід жаліти 

З психологічної точки зору є велика різниця між співчуттям і жалістю. Жалість показує, що ви ставитеся до людини як до хворої або як до жертви.

Жаль – це емоційний відгук на безпорадність іншого, коли бракує ресурсів впоратися з ситуацією. Жалість потрібна, щоб ми щось зробили за іншу людину.

Коли людині необхідно впоратися зі своїм внутрішнім болем і змінами у своєму житті, більш корисною буде підтримка, ніж жалість.

Жаль знесилює людину в момент, коли їй навпаки потрібно вистояти, переконатися, що вона витримала удар і може впоратися з його наслідками.

Людина, яка зазнала втрату, залишається здоровою, нормальною і сильною, але вона в цьому сумнівається, тож головне завдання – допомогти їй повірити у власні сили.

 

Також не варто говорити нічого, що починається з «Не треба було», а також «шукати винних». «Розбір польотів» – це окрема дія, яка робиться на холодну голову, а право на це мають тільки ті, хто має відповідальність за наслідки.

 4)  Не слід говорити, що ви розумієте те, що людина відчуває

По-перше, тому що це неправда. Ніхто цього не розуміє, навіть сама людина. А по-друге – такою фразою ви ніби знецінюєте скорботу та біль від втрати.

Кожен, хто пережив смерть рідних, відчуває індивідуальний біль, який не зможе зрозуміти більше ніхто.

 5)    Не треба говорити довго про співчуття 

У цей момент немає нічого, що варте більше ніж однієї фрази. Якщо ви говорите більше, ви вимагаєте до себе забагато уваги.

Будь-яка ваша поведінка або слова, які вимагають уваги, є недоречними.

 6)   Не треба сильно проявляти свої емоції 

Іноді люди намагаються таким чином передати свої співчуття або показати, що вони теж відчувають біль. Неважливо, з якими намірами це робиться, це виглядає як змагання за увагу і співчуття.

 

Що варто робити

 

Нам всім потрібно бути готовими до втрат. Смерть – природна частина життя, а втрати – природна частина війни.

Помічено, що коли бійці йдуть на війну добровільно й усвідомлено, вони легше переживають втрати, з ними рідше відбувається неконтрольована поведінка, стресові розлади, складності з адаптацією і виконанням завдань.

Добре справляються ті, для кого ймовірність втрат прийнята і осмислена.

 1)    Співчувайте і робіть спільні справи 

Якщо вам від людини щось потрібно, ви маєте якісь спільні справи, то використовуйте схему, за якою діють більшість досвідчених бійців і волонтерів.

Вони говорять: «Я співчуваю, мені дуже шкода, пам’ятай, що ти не один і будь-коли можеш звернутися за допомогою, але зараз є робота, завдання, накази, які потрібно виконувати, і мені в цьому потрібна твоя допомога», – з акцентом на останніх словах.

І далі залучають людину до поточних або спільних справ.

 2)    Тримайте правильну дистанцію 

Людині потрібно, щоб ви були поруч, але її буде пригнічувати, якщо ви будете занадто близько або занадто далеко. Йдеться просто про фізичну відстань.

Щоб підібрати правильну відстань, дивіться на фізичну реакцію людини. Поза тіла і вираз обличчя покажуть вам, де її зона комфорту, немов у грі «Холодне-гаряче».

 3)    Скажіть про те, що до вас можна звернутися по допомогу в будь-який час 

Будь-якій людині завжди потрібно відчувати себе частиною свого гурту. І чим більше стрес, тим більше ця потреба.

Людина може уникати спілкування, лякаючись здатися набридливою чи жалюгідною. Проте ви допоможете, якщо гарантуватимете зв’язок із собою і нагадуватимете про інші соціальні зв’язки.

Наприклад, ви можете передати слова підтримки від побратимів, друзів, родичів, представників суспільства.

 

 

До чого потрібно бути готовим?

 1)   Стадії горя не є суворо послідовними 

У 1969 році швейцарська психіатриня Еліза-бет Кюблер-Росс опублікувала книжку «Про смерть та вмирання», де описала п’ять стадій, через які проходить людина, яка дізналася про свій смертельний діагноз. Потім модель почали використовувати також для осмислення переживання всіх інших варіантів важких звісток.

На відміну від усталеного стереотипу, ці 5 стадії – Заперечення, Гнів, Торг, Депресія і Прийняття – не є суворо послідовними.

Наприклад, депресія може початися в будь-який момент, навіть відразу після отримання звістки, а із депресії людина може несподівано «вибухнути» спалахом гніву.

Відомо, що ознаки цих стадій, а також симптоми ПТСР, можуть проявитися через багато років після травматичної події.

Етапи справді можна виділити, але вони можуть зміняти один одного в будь-якому порядку, і людина може повертатися до одного і того ж етапу багато разів.

 2)    Втрата – це самотність для тих, хто залишився 

Після втрати близької людини більшість людей відчувають самотність і потребують приналежності, прихильності і присутності інших.

Але їм складно це отримати, тому що в цей момент їм важко усвідомлено прикладати зусилля і взагалі показувати свою потребу в підтримці.

Вони вразливі і самотні, але побоюються, що їхні дії можуть погіршити ставлення до них ще більше.

 

Якщо нічого не робити

 1)    Ми народжуємося і помираємо, це природний процес

Втрати – нормальна і природна частина життя, і в більшості випадків ми і люди навколо нас справляємося з цим без додаткової допомоги від психологів-фахівців.

Головний фактор для цього – наявність підтримки від близьких і друзів. Ця підтримка лікує відчуття самотності і допомагає повернути сенс життя.

Але чим більший стрес, чим більше втрат і втрата, тим складніше відбувається цей процес, тим складніше нам переживати травматичні зміни і важкі втрати.

 

 2)    Зараз саме такий важкий період, коли ми зазнаємо багато втрат 

Зараз нам усім потрібно набагато більше взаємодопомоги. Якщо наших сил і допомоги буде недостатньо, процес «роботи горя» триватиме нескінченно, стадії змінюватимуть одна одну у випадковому порядку, а їхні негативні прояви погіршуватимуться.

У локальних війнах підвищену потребу в підтримці можуть компенсувати професійні психологи. Але для наших обставин цього точно буде недостатньо.

Нам, друзям, близьким і рідним, колегам і знайомим потрібно навчитися надавати тим, хто поруч з нами, більше підтримки. Для цього необхідні знання, досвід їхнього використовування і готовність діяти попри страх, скутість і дискомфорт.

 

Тому важливо не боятися: 

1. Бути поруч (і якщо ви близько, і якщо ви далеко).

2. Бути разом (і якщо ваші співрозмовники активні, і якщо пасивні).

3. Бути відвертим (і якщо вам страшно, і якщо вам сумно).

Стаття створена на основі матеріалів волонтерського проєкту "Як ти брате...", детальніше про проєкт можна почитати тут